Місяць тому, 6 липня, Володя Балабаник відзначив своє 8-річчя. Фото усміхненого хлопчика зі святковим тортом опублікували на сторінці Управління освіти Коломийської міської ради, пишуть Версії.
«З глибоким сумом управління освіти та заклади освіти Коломийської міської територіальної громади сприйняли звістку про трагічну загибель від ворожої ракети окупанта, учня Коломийського ліцею №2 – ВОЛОДИМИРА БАЛАБАНИКА, 2015 року народження. Висловлюємо щирі співчуття його рідним та близьким. Схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять, Ангелику!», – йдеться в дописі.
Володя – з села Ценява, що на Коломийщині. Вранці, 11 серпня в дім, де він проживав з мамою, татом, братиком та маленькою сестричкою прилетів російський «Кинджал».
«Під час ракетного удару дитина перебувала на подвір’ї і отримала численні осколкові поранення. За лічені хвилини прибула «швидка». Хлопчика шпиталізували до лікарні у критичному стані з важкими травмами. Більше двох годин наші медики боролися за його життя, але, на жаль, безуспішно…», – повідомила подробиці трагедії голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук.
В дитячий садочок Володя спочатку ходив в рідному селі. Та згодом сім’я переїхала до Коломиї.
«В місті Володя закінчив дошкільний навчальний заклад. Прийшов час до школи. Батьки привели дитину до першого класу ліцею. Перший клас промайнув швидко. Всі діти закінчували його онлайн. Війна забрала змогу у дітей повноцінно навчатись. У другому класі Володя навчався вдома з мамою. Батьки переживали за дітей і оберігали, їх в родині було троє. Мамині слова – гарний, розумний, чемний, маленький помічник. Діти Володю в класі дуже любили. Він був допитливий, старанний, турботливий учень. Вчителька ласкаво називала його маленький комедіант, бо був веселий і життєрадісний. Сум, сум у родині, сум у школі, сум у місті. Страшно подумати, що парта буде порожня, зошити і підручники залишаться закриті. Нехай це миле дитя спочиває з Богом. Нехай Бог поможе закінчити цю кляту війну», – згадують про дитину знайомі.
Володя – з родини волонтерів та захисників. Його дядьки – військовослужбовці, а бабуся Ганна працює волонтером в оздоровчому центрі “Тепло крилатої душі” для військових, який відкрила мати льотчика Степана Тарабалки.