Після розвалу СРСР Україна отримала якусь частку "радянської армії". Що саме? Скільки ракет, танків отримала наша країна, та що взагалі мала у 1991 році.
Про це детально розповідали в "АрміяІnform".
Після розпаду СРСР українська армія отримала у спадок величезне військо з тисячами одиниць бронетехніки і ядерною зброєю — мала третій після США та РФ ядерний арсенал: 176 міжконтинентальних балістичних ракет і близько 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї.
Станом на 1991 рік Україна мала три загальні військові та три танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, армію протиповітряної оборони, ракетну армію, Чорноморський флот, два вузли системи попередження про ракетний напад, інші військові формування, що загалом становило: 980 тисяч військових, 6500 танків, 7000 броньованих машин, півтори тисячі літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет.
Однак, для молодої країни, що стала на шлях демократичних перетворень, майже мільйонна армія, яка в той час не могла вважатись українською, стала непідйомним тягарем.
Для того, щоб на період трансформації пострадянського монстра у національні збройні сили мати гарантію недоторканості країни, Верховна Рада України, що на той час виступала драйвером створення української держави, була змушена навіть створити паралельну воєнізовану структуру – Національну гвардію України, одним з основних завдань якої був "захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом", - пише Defense Express.
Російська федерація, що оголосила себе правонаступницею СРСР, мала власні плани на частку того, що отримала Україна у спадок, зокрема – на ряд стратегічних військових компонентів та частку Чорноморського флоту. Наслідком останнього, доречі, стало те, що замість половини засобів Чорноморського флоту при остаточному розподілі у 1997 році Україні дісталось лише 18% його корабельного складу та 50 % озброєнь та військової техніки.
Виходячи з проголошених зобов’язань щодо без’ядерного статусу (цікаво, що принцип без’ядерності був закріплений вже у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року), Україна обрала компромісний і найбільш реальний у тих умовах шлях забезпечення своєї безпеки – шлях ядерного роззброєння. Концепція його розкривалася у формулі: ядерне роззброєння в обмін на спільний контроль за цим процесом, фінансову компенсацію і гарантії національної безпеки.
Закономірним результатом такої політики стало підписання 5 грудня 1994 року президентом України Леонідом Кучмою Будапештського меморандуму про без’ядерний статус України. Відповідно до цього документа, президенти США, Великої Британії та росії, а в їх особах і очолювані ними країни, обіцяли поважати незалежність, суверенітет та кордони України; утримуватись від загроз силою, не використовувати жодної зброї проти України, утримуватись від економічного тиску, не використовувати ядерну зброю проти України та домагатись від ради безпеки ООН термінової допомоги у разі, якщо Україна зазнає військової агресії.
Ці гарантії та міф про дієвість Будапештського меморандуму були зруйновані росією вже через 20 років, саме тоді, коли її агенти зробили все для того, щоб Україна остаточно втратила успадкований потенціал, а своїх надбань не зробила.