Гвардієць Руслан розповів про професію навідника БТР, бойові будні 15 Слов’янського полку, свої мрії та мотивацію.
Руслан народився у багатому на історію Чернігові. Від самого молодого віку у нього було бажання захищати інших. Сьогодні його професія – навідник БТР.
З початку повномасштабного вторгнення, коли ситуація стала особливо напруженою, Руслан вирішив залишитися на передовій та підписати контракт. Гвардієць воював на Харківському напрямку, утримував висоту у Святогірську, поблизу пам’ятника Артема [виконаний у техніці кубізму пам’ятник ідеологу гібридної т.зв. “донецько- криворізької радянської республіки” та міжнародному терористу Федору Сергєєву на прізвисько Артем].
Бої за Святогірськ — були важливим етапом оборони півночі Донеччині та захисту важливого логістичного центру — Слов’янська. “Слов’янськ — моя друга батьківщина. Я за час служби дуже звик до цього міста, як до свого рідного. Я постійно відчував себе відповідальним за його захист, куди б не потрапив. І не дивно, це місто, через своє розташування, грає ключове значення для оборони цілого сходу України, — розповідає Руслан. Йому постійно доводиться виконувати небезпечні завдання на передовій. Він усвідомлює, що бойова машина — завжди бажана ціль для ворога. Та мотивації боротися йому додають думки про рідних — Мрію, аби мій молодший брат виріс у мирі”.
Військовослужбовці 15-го Слов’янського полку Національної гвардії є питомою складовою Сил Оборони України. Вони професійно нищать російських загарбників на східних рубежах, відчайдушно б’ються за волю та суверенітет українських земель.