У Слов’янську, серед мешканців, які залишаються у місті, живе Ганна Спиридонівна - жінка, якій нещодавно виповнилося 100 років.
Вона досі сама про себе піклується, ходить в гості до родичів (хоча і з паличкою), іноді готує і постійно дивиться новини. Це жінка, яка пройшла Другу світову війну, а тепер чекає на закінчення сучасної. У неї дуже багато родичів, які піклуються про неї і з задоволенням слухають історії з життя. А ще - кішка Марта, яка весь час крутиться біля Ганни Спиридонівни.
Про Ганну Спиридонівну, її життя, шлях і захоплення розповіла журналістам 6262 її правнучка - Анастасія. Вона також надала нам старі архівні фото з життя 100-річної мешканки Слов’янська.
Під час Другої світової війни ще зовсім молода тоді дівчина, яка тільки закінчила фельдшерську школу, пішла працювати до Військової частини. Жінці довелося розділити мрію на дві частини: як у ті роки, вона чекала на закінчення війни, так і зараз хоче дожити до моменту, коли в Україні знову стане спокійно.
***
Бабуся Ганна народилася у селищі Велика Новоселівка, де тоді була велика грецька громада. До речі, грецьку мову жінка пам’ятає і досі.
Ще в дитинстві вона з батьками переїхала до Словʼянська. До школи №5 пішла у 1931 році та закінчила сім класів.
Коли їй було 14 років, у грудні 1937 року її батька репресували за доносом партнера по роботі. Батько Ганни працював приймальником на млині та мав два класи освіти, але при цьому був визнаний «англійським шпигуном». Розстріляли його у лютому 1938 року. ЇЇ мати залишилася одна з трьома дітьми. А у 90-х роках батька Ганни виправдали.
У 1939 році Ганна вступила до Слов'янської фельдшерської школи. У 1941 році вона закінчила навчання у фельдшерській школі за прискореною програмою та отримала диплом фельдшера. Після - працювала за фахом у Старомлинівській лікарні.
Ганна Спридонівна досі пам’ятає події, які відбувались під час Другої світової війни. Одним з її спогадів поділилася і з нами:
"У жовтні 1941 року я вийшла на нашу площу аби зустрітися із подругою. Почалися звуки вибухів. Я сховалася біля магазину і вставши у кутку я перечекала поки німці перестануть бомбити. Було страшно".
З 1943 по 1945 жінка працювала при млині Військової частини 18810 Лозівського району, а після війни у 1945 році повернулася працювати фельдшером до Старомлинівської лікарні.
У 1946 році жінка вийшла заміж за учасника війни, інваліда 1 групи Доценка Івана Трохимовича. Нині покійний чоловік також був фельдшером.
У їхньому шлюбі народилося троє дітей: старша дочка Валентина, середня дочка Ніна, молодший син Олександр. Дочки пішли її стопами, стали медпрацівницями. У 1961 сім'я знову переїхала жити до Слов'янська. Після переїзду Ганна Спиридонівна працювала фельдшером у вузловій лікарні станції Слов'янська аж до 1991 року.
Життя її було цікавим, сім'я багато подорожувала. А ще до 2022 року, бабуся Ганна щороку їздила на відпочинок до Святогірського госпіталя. Наразі він потребує відновлення, бо постраждав після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Ганна з чоловіком у Святогірську
"Моя прабабуся викладала у молоді роки школярам, як надавати першу медичну допомогу. Також займалася громадським життя: співала і танцювала із колективом на площі Слов’янська. З тих часів збереглось багато фотографій у домашньому архіві", - згадує Анастасія.
***
Про свій День народження Ганна Спиридонівна розказала так:
«Я пишаюся. Я задоволена, що святкую свій 100-тий день народження. Я рада, що святкую його у колі родичів та близьких мені людей. Дякую, що мої діти організували мені зустріч з усіма дорогими мені людьми».
Хоча правнучка Настя додає, що спочатку прабабуся була досить збентежена підготовкою та кількістю гостей. Вона дуже хвилювалася за тих, хто спеціально заради неї приїхав з інших міст країни. Святкували ювілей до самого вечора.
Привітати її заходив і голова Слов’янської військової адміністрації Вадим Лях.
Незважаючи на свій вік, Ганна Спиридонівна сама ходить з палицею по дому та відвідує рідню, яка також мешкає поруч. Коли є сили та натхнення, вона може щось приготувати на сніданок, наприклад, зробити чай та бутерброди, інколи - зварити суп.
У свої 100 років бабуся Ганна досі любить читати. Що цікаво, досі читає без окулярів. На свій вік у неї зберігся чудовий зір.
З початком вторгнення росії в Україну, прабабуся почала дуже сильно переживати за навколишню ситуацію, а тому її нервова система часом є нестабільною. Ми усією сім’єю намагаємося бути завжди поруч, особливо у «гарячі» моменти, які, на жаль, є почутими та побаченими нею особисто. Не дивлячись ні на що, вона вірить у ЗСУ та чекає нашої перемоги. Моя родина займалася волонтерством і навіть, у свій поважний вік, прабабуся допомагала крутити окопні свічки, які потім відправляли на фронт.
Мої предки походять з Греції, тому не дивно що прабабуся пам’ятає грецьку мову, бо цю мову в її родині не забували, навіть, в радянські часи, - ділиться Анастасія.
Ганна Спирідонівна з онучкою
Ганна Спиридонівна має розпорядок дня і обожнює, щоб все було на своїх місцях.
Вона прокидається рано десь о 5 чи о 6 ранку, сама одягається, причісуються, застеляє ліжко.
"Прабабуся дуже любить порядок у всьому, її кімната не є виключенням. Одяг завжди охайно зібраний у шафі, полиця з книгами (міні домашня бібліотека) та фотографіями її рідних теж обережно стоять один біля одного. Майже кожного ранку поливає свою улюблену квітку – домашню фіалку, яка стоїть на підвіконні. Кожна річ в неї має своє місце.
Особливою традицією є сніданок, який складається з 2-х бутербродів з ковбасою і сиром та гарячим чаєм - його приносить її син Олександр – мій дідусь. Він радує так мою прабабусю вже багато років і у свою чергу це стало ніби ритуалом, який заряджає її чудовими емоціями на цілий день", - розповідає Настя.
Окрім квітки, яку бабуся Ганна полюбляє, є у неї ще одна улюблениця - кішка Марта.
Загалом уся її сім’я полюбляє тварин - у них мешкають і коти, і собаки, і інші тваринки. Але улюбленицею Ганни Спиридонівни залишається кішка Марта, яка кожен день лащиться і сидить біля неї.
"Коли чутно звуки вибухів, Марта біжить до прабабусі, а та у свою чергу її дуже сильно обіймає та годує чимось смачним, дякуючи їй за свою відданість, - розповідає правнучка Анастасія".
Попри свій вік Ганна Спиридонівна цікавиться усіма новинами і стежить за ситуацією у місті та країні.
Вона читає новини газети та дивиться телевізор, а потім обговорює усе зі своїми рідними, питається їхньої думки.
Ось так жінка сама описує свій характер:
«Я намагаюсь тримати при собі свій характер та не лізти туди, куди тебе не просять».
А ось так рідні описують її:
"Вона досить комунікабельна, може годинами вести діалог на різні теми. Цілеспрямованість та впертість простежується у діалозі, бо їй буває складно прийняти точку зору співрозмовника. Але, не дивлячись на деякі мінуси, ми приймаємо її такою, якою вона є, любимо та піклуємося про неї. Також вона намагається не «падати духом» у такі часи і намагається жити звичайним нормальним життям. У нашій сім’ї панує турбота один про одного".
Ганна Спиридонівна мріє аби скоріше завершилася війна. Щоб в Україні було знову тихо і мирно, щоб не було чутно вибухів та літаків.
Вона досить зосереджена на новинах і «пропускає крізь себе» дуже багато аспектів, тому часом ходить сумна, але вірить у нашу перемогу. Тяжко усвідомлювати, що моя прабабуся у молоді роки теж стикалася із війною – це страшно, - ділиться Настя.
Найзапеклішою мрією бабусі Ганни є дожити до перемоги і почути заповітні слова:
«Ми перемогли. Україна - вільна країна».