У Краматорську попрощалися з військовослужбовцем Володимиром Войтюком, який загинув у день народження батька.
У неділю, 30 квітня у Краматорську поховали військовослужбовця 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, старшого лейтенанта Володимира Войтюка, повідомляє інтернет-видання kramstorsk post.
З загиблим військовим попрощалися спочатку біля будинку по вулиці Катеринича, де він жив зі своєю родиною, потім - у храмі святого великомученика Юрія Переможця Православної церкви України, а завершували службу на кладовищі по Аероклубній.
Попрощатися з загиблим військовим приїхали його батьки, дружина та інші родичі, сусіди, друзі і побратими.
Олександр мобілізувався у той самий час, що і Володимир - у червні 2022 року, але на три дні пізніше. Воювали разом і багато труднощів долали разом.
Дуже важко втрату переживають рідні Володимира.
Не зміг стримати сліз і батько Володимира, відомий український режисер театру і кіно Іван Войтюк. Він у своїй промові більше звертався до живих.
Навчання в САТУ, успішний бізнес, родина
Володимир Войтюк народився у Краматорську 11 липня 1981 року. На той час його батько працював художнім керівником і режисером спочатку студійного, а потім державного міського театру Краматорська. Володимир та його старший брат Андрій навчалися спочатку у 5-й школі, а потім - у 22-й, після школи Володимир закінчив Слов'янське авіаційно-технічне училище (САТУ).
На початку 2000-ї брати вирішили започаткувати власну справу - вони займалися лізингом автомобілів. Справи йшли добре, але у 2006 році життя Андрія трагічно обірвалося - він загинув у ДТП. Володимир продовжив бізнес самостійно і керував ним аж до того часу, як відправився на фронт.
Володимир одружився, у подружжя народилося двоє синів - зараз їм 18 і 15 років. Жили вони у тому самому дворі, де він виріс, навіть квартира була схожою на ту, в якій виростав.
Вранці привітав батька з днем народження, а по обіді його не стало…
Володимир Войтюк вирішив піти на фронт добровольцем - 27 червня 2022 він був мобілізований і потрапив до лав 92-ї бригади. Після закінчення САТУ він був випускником і військової кафедри, мав офіцерське звання, а на фронті звання підвищили - він став старшим лейтенантом, його призначили заступником командира роти. Разом зі своїм підрозділом воював під Сватовим на Луганщині, потім - на Бахмутському напрямку.
За цей час Володимир зарекомендував себе як вмілий воїн і командир батальйону зробив йому пропозицію - стати командиром роти.
"Вовка сказав, що йому треба час подумати, бо це велика відповідальність. Але комбат його "підкупив": сказав, що дасть відпустку, якщо син погодиться. І тоді він погодився. Мав піти у відпустку 25 квітня і вже з відпустки приїхати командиром роти", - розповідає батько військового.
24 квітня Іван Семенович святкував 67-й день народження. Близько дев'ятої ранку він отримав у месенджері повідомлення від сина: "Папа, привіт. Ледь не забув у цьому хаосі війни. З днем народження! Здоров'я тобі, процвітання у новій сфері бізнесу, ну і звичайно, тихого і спокійного життя!".
Іван Войтюк каже, що Володимир згадкою про бізнес його трохи "підколов": режисер вирішив на схилі літ залишити викладання в Університеті режисури кіно і телебачення, відкрити власну справу і вони з другом побудували столярну майстерню у мальовничому місці на схилах з видом на Дніпро на Київщині. Володимира, як досвідченого бізнесмена, дуже тішила затія його батька, він давав йому поради, як починати справу, і казав, що після війни буде його головним консультантом.
Іван Семенович у відповідь відправив фото краєвиду, зробленого з вікна його столярки. Він подякував синові за привітання і написав: "Усі мої думки про тебе. Ти мусиш жити, бути здоровим і перемогти нелюдів. Це моє єдине бажання [...] З нетерпінням чекаю на тебе в гості!".
На день народження до Івана Семеновича прийшли гості, вони святкували, сиділи за столом, коли о дев'ятій вечора пролунав телефонний дзвінок. Це був замполіт, він повідомив страшну звістку: "Вашого сина немає".
Пізніше Іван Войтюк дізнався, що Володимир загинув о 14:15. Був російський мінометний обстріл Часового Яру, де в той час перебував підрозділ його сина після добового чергування на позиціях під Бахмутом: уламок російської міни влучив військовому в голову.
Володимира поховали на цвинтарі по вулиці Аероклубній, поруч з могилою його старшого брата…