З початком повномасштабної війни в Україні мільйони людей були змушені змінити місце проживання. Хтось виїхав заради безпеки, а комусь довелося це зробити, бо вони більше не мали де жити.
Окрема ланка переселенців – самотні люди, які потребують медичної допомоги або спеціальної турботи.
Один із закладів, який прийняв таких людей у себе - Чернівецький геріатричний пансіонат. Тут проживають люди похилого віку та особи з інвалідністю. Пансіонат розрахований на 155 людей, але зараз там проживають вже 174 особи. З них 62 - переселенці. З початку війни пансіонат весь час приймав тих внутрішньо переміщених людей (ВПО),які потребують постійного стороннього догляду. За весь час прийняли чотири рейси з переселенцями. Останній був зі Слов’янська.
Тоді до пансіонату потрапили дві Валентини. Одна з них не могла навіть ходити. Жінки були подругами і жили разом. Їхній будинок у Слов’янську сильно постраждав під час ворожого обстрілу. Спочатку їх забрали жити у місцевий гуртожиток, а після - до лікарні. Вже з лікарні жінок евакуювали у Чернівці. Зараз вони живуть в одній кімнаті пансіонату. Обидві можуть пересуватися самостійно і дуже вдячні персоналу за турботу. Говорять, що їх все влаштовує, але все ж дуже хочуть додому.
У цьому пансіонаті люди отримують не тільки медичну допомогу. Вони мають чотириразове харчування, можуть ходити до бібліотеки, займатись малюванням, дивитися виступи чи концерти місцевих артистів, які час від часу відвідують пансіонат, щоб розважити похилих людей. Їх забезпечують їжею, одягом, постіллю та гігієнічними засобами. Пенсіонери виплачують центру 75% від своєї пенсії. 25% залишається для них. Окрім того, переселенці залишають собі додаткові виплати, які їм надає держава чи міжнародні організації. Утримання однієї особи в пансіонаті на місяць коштує приблизно 11-13 тисяч гривень. Залишок суми за людей доплачує держава.
Поселивши переселенців, пансіонат не має можливості приймати більше людей. Деякі палати вже розширили: там, де раніше жило 3 людини, зараз можуть проживати 4 або 5.
Під час інтерв’ю з ВПО, яких привезли в пансіонат, ми зустріли співробітницю, яка також є переселенкою. Надія - з Лисичанська, що на Луганщині. Зараз місто окуповане, а в будинку жінки живуть російські військові. Про це їй розповіли сусіди, з якими вона виходить на зв’язок час від часу. За словами сусідів, у її будинку все розграбовано.
У Чернівці Надія приїхала з дітьми та онуками. Почувши, що в пансіонаті є робота, влаштувалася туди банщицею. Вона купає людей та займається пранням. Колектив прийняв Надію радо. А серед постояльців вона знайшла не просто земляків, а й сім’ю, з якою вони жили в Лисичанську на одній вулиці.
Надія говорить, що із задоволенням повернулась би у своє місто, у свій рідний дім, але за умови, якщо там буде Україна.
Усі у цьому пансіонаті вірять у перемогу і сподіваються на повернення додому. Бо як би добре навколо не було, ніщо не замінить рідний будинок.
Олександра Пилипенко
Лідія Хаустова