У 2019 році у Києві студентка Марія Берко, мешканка Слов’янська, організувала у своєму університеті збір крові для поранених військових. Тоді до цього долучилося багато охочих, і акція стала постійною.
Збір крові проводили декілька разів, а з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, це стало особливо важливо і необхідно. Саме тоді Марія вирішила створити організацію, яка буде займатися пошуком донорів і допомагати військовому госпіталю із необхідною кров’ю.
Журналісти сайту міста Слов’янська 6262.com.ua поспілкувалися з Марією про організацію EDELVIRA, роботу з донорами та потреби військового госпіталю.
Початкова ініціатива донорства народилася у 2019 році, коли Маша прочитала публікацію у фейсбуці про терміновий пошук донорів крові для серйозно поранених солдат ЗСУ. Їх привезли вночі до Київського Військового Госпіталю.
“Цими хлопцями були захисники Донбаських земель. На той момент я не мала досвіду та знань у цій галузі. Просто відчула усім серцем, що вранці маю бути там”, - каже Марія.
Знайти Центр Крові одразу дівчина не змогла, натомість зайшла до самого відділення, де й побачила поранених військових.
“Молоді, гарні хлопці, на яких не було живого місця. Особисто побачивши весь масштаб трагедії, пообіцяла собі, що поки б'ється моє серце - матиму повну готовність допомогти, завжди”.
На той момент Марія була першокурсницею факультету ННІ лісового та садово-паркового господарства Національного Університету Біоресурсів і Природокористування.
У вересні студентка ще не мала достатньо знайомств, не розуміла, до кого звертатись і як запропонувати таку масштабну ідею. Була знайома зі своєю групою у 14 осіб та куратором – Олександрою Юріївною Горбачовою.
При цьому Марія чітко розуміла, що університет – це величезна можливість залучити сотні людей, а саме молодь, яка горить ініціативами та бажанням бути активними.
“Хоча донорство дуже відповідальна та складна сфера, наважилась зробити перший крок, адже хто, якщо не ми? Я вдячна Олександрі Юріївні за те, що вона розділила мою історію військових подій 2014 року, прийняла та зрозуміла мою особисту важливість допомоги бійцям АТО, які протягом 8 років захищають Україну. Олександра Юріївна дала мені пояснення, які кроки потрібно зробити, щоб у результаті звернутись до головних осіб (проректора, ректора), від яких все залежало”.
Через декілька годин після звернення проєкт Марії під назвою "НУБіП для АТО. У НАС ТЕЧЕ ОДНА КРОВ" набув шансу втілитись у життя, а вже через пару тижнів вони провели перший збір донорів крові.
Всього в університеті змогли організувати 3 хвилі гуманітарної місії та перенаправити до Київського Воєнного Госпіталю близько 400 гемаконів з кров'ю.
“Хочу зазначити, що один донор здатний подарувати три шанси на життя”.
Проєкт із донорства не зупинився лише в рамках університету. З перших днів і вже протягом трьох років Марія тримає прямий зв'язок із головним керівником Центру Крові Військового Госпіталю Тетяною Василівною. '
Як шукають донорів
Щоразу, коли стоїть критична потреба в донорах крові, Марія отримує запит від керівника Центру Крові та шукає через свою набуту часом базу тих, хто підходить. Якщо таких не знаходиться, вона надсилає запити через соціальні мережі всіма можливими способами тощо.
“Хочу зазначити, що практично всі запити були успішними - це показує відданість українців. Адже пошук проходить серед усіх громадян, які готові приділити цьому свій час, підлаштуватися під певні правила перед донацією, прийняти всі можливі наслідки. Я поважаю кожного, хто не залишився осторонь, бувши донором один раз або на постійній основі”.
Спочатку Марія працювала самостійно, але згодом зрозуміла, що хоче розділити цю ідею з однодумцями, для яких ця область така ж важлива як і для неї.
“Робота вимагає відповідальності, відданості, рішучості, усвідомлення того, що буде нелегко, що буде витрачена велика кількість особистого часу і що це співпраця безпосередньо з людьми, які вимагають дуже багато уваги у свій бік, і практично кожному зі 100 запитів необхідно провести первинний інструктаж перед приходом у шпиталь і вторинний із розписом вже у самому шпиталі. Тому з цієї хвилини я починаю говорити не про особисто свою роботу, а про тандем із Мирославою Силенко, близьку мені подругу і тепер уже партнера у спільній благодійній діяльності”.
Співпраця організації з Київським Військовим госпіталем відбувається так:
Надходить запит на певну потребу в крові на конкретні дати.
Далі в телеграм каналі "EDELVIRA - донори для ЗСУ" (куди за дуже короткий проміжок часу підписалося більше 800 осіб, статті переглядає від 1-3,5 тис. людей)
Дають розголос цьому і всі, у кого потрібна група крові та фактор, заповнюють форму, залишаючи свої дані для зв'язку.
У дні забору крові кожного проводжають від КПП військової частини безпосередньо в Центр крові.
Після цього донори залишаються в телеграм-каналі, але в якості резерву і вже через 60 днів зможуть повторно здати кров.
“Система безпеки у нас продумана максимально - кожну форму дивимося особисто, обдзвонюємо або списуємося з кожним особисто, відповідаємо на всі питання щодо протипоказань та підготовки до донації, формуємо списки”.
Донорство під час повномасштабного вторгнення
Активна робота донорів продовжується під час повномасштабного вторгнення з більшою силою. Адже іноді лише від неї залежало виживе солдат чи ні.
“Донорство - це такий напрямок, який буде актуальним абсолютно завжди, в якій ситуації ми б не знаходилися - тож у нас немає вибору. Ми працюватимемо всупереч”.
У крові є властивість через 35 днів псуватись, тому запастись нею на довгий час неможливо. Розуміючи, що Україна перебуває у військовому часі, запити стали надходити не на запас, а на конкретну необхідну кількість, яку точно знають, що витратять найближчим часом.
Даючи запити в телеграм каналі “EDELVIRA - донори для ЗСУ”, не проходить і 5 хв, як українці відгукуються, - каже Марія.
Чим поширенішу кров потребує госпіталь, тим швидше закриваються питання пошуком донорів.
“Для прикладу, за останні 2 збори, необхідну кількість людей ми знайшли менше ніж за 2 години. Якщо кров рідкісна, як 4-, крім тг-каналу “EDELVIRA - донори для ЗСУ” доводиться додатково шукати по соцмережах, адже люди з цією групою - безцінні, відповідно, їх мало”.
Українців, готових долучитись до донорства, стає все більше ще й з причини, що допомагати фінансово з кожним днем все важче, а бажання бути корисними для наших бійців залишається. Бувають навіть милі казуси, коли необхідну кров вже зібрали і люди засмучуються, що не встигли в перших рядах записатись, - згадує дівчина.
Охочих здати кров під час активних бойових дій було набагато більше, ніж у мирний час. На здачу просилися навіть підлітки, які не досягли 18 років, із проханням прийти з батьками, які нададуть особистий дозвіл на донорство. Але їм відмовляють, бо це не є корисно для їх здоров’я.
“Це неймовірний, потужний і справжній патріотизм, українці мають великі вольові серця та безстрашний дух. Завдяки таким вчинкам ми черпаємо натхнення та знаходимо сили продовжувати свою роботу невпинно”.
Назва благодійного фонду “EDELVIRA” народилася з легенд про дивовижну квітку Едельвейс - символу любові та мужності, вірності та патріотизму, незламності.
Головна ціль “Едельвіри” полягає у допомозі українським бійцям: формуванням Збройних сил України, Національній гвардії України, батальйонам добровольчих військових формувань та волонтерським ініціативам, організаціям та/або окремим громадянам.
В першу чергу зараз зосереджують всі сили на надання допомоги для добровільного донорства крові та її компонентів для ЗСУ. В майбутньому організатори планують розширювати нашу діяльність, співпрацюючи з госпіталями по всій Україні, допомагаючи не тільки військовим, а й онкохворим дітям та дорослим.
На даний момент в організацію входять дві особи, два керівники - Марія Берко та Мирослава Силенко.
“Розширюючи діяльність, будемо розглядати поповнення колективу. Але всьому свій час”.
Як дівчата прийшли до своєї діяльності
Марія:
У 13 років доля звела мене з неймовірними людьми, які зародили почуття справжньої любові до землі, на якій ти народився, до усвідомлення важливості твоїх вчинків у цьому світі. Однією з таких осіб є Юков Олексій Олександрович – засновник А.Д.В.І.С. "ПЛАЦДАРМ", пошуковик місії "Чорний тюльпан", метою якої є пошук, ексгумація та вивіз загиблих українських військових у зоні АТО/ООС. Місія реалізовувалась у рамках Гуманітарного проєкту Збройних Сил України «ЕВАКУАЦІЯ 200». Своїм прикладом Олексій Олександрович надовго надихнув мене ніколи не залишатися осторонь за будь-яких обставин стосовно вірності, відданості Україні та українцям, своїм предкам. У 2019 році, перш ніж нести свою ідею з донорством крові для ЗСУ в стінах університету, я зателефонувала Олексію Олександровичу, поговорити та почути його думку. І отримала підтримку, напуття у цю довгу, нелегку та відповідальну дорогу.
Я мрію, щоб кожен українець зрозумів, що майбутнє у їхніх руках. Кожен внесок має значення. Тому ми повинні жити гідно і вміти робити аналіз. А якщо ми не будемо цього робити, тоді війни, питання медицини та екології – завжди будуть актуальними.
Те, чим обрала займатися особисто я, приносить у моє життя різні емоції і почуття. Від натхнення, радості, мотивації, до хаосу, горя, страждання, що не передається, адже ти завжди переживаєш той біль, з яким намагаєшся допомогти впоратися.
Мирослава:
Все моє життя було тісно пов’язано з музикою та спортом. Ці 2 сфери в усі періоди лікують та об’єднують людей та країну, просто одна морально, інша фізично. Публікуючи музичні відео та викладаючи фортепіано, особливо в час війни, отримувала дуже багато відгуків зі словами, що зцілюю душу, відволікаю від суворої та жорстокої реальності, надихаю та мотивую. Але, як людині вимогливій в першу чергу до себе й з вродженим бажанням бути корисною іншим, хотілось більшого. Реагуючи на пости про необхідність в медикаментах, провізії, одягу і т.д. для ЗСУ та добровольчих формувань дійшла до того, що хочу допомагати, спілкуючись з кожною людиною особисто і в прямому сенсі роблячи внесок у порятунок життя кожного українця, який захищає нашу землю.
Бути частиною нашої “Едельвіри” - те, чого мені не вистачало. Зв’язок 24/7 з госпіталем, з силою силенною донорів - тій кількості людей, яким виділяю свій час та максимальну увагу з турботою, хоч і виснажує, але окрилює ще більше. Коли бачиш блискавичну швидкість реакцій на потребу в донорах, готовність в тилу бути максимально корисними, щирий сум, що наступного разу донором можна стати аж через 60 днів, а не через 30, вдячність українців за нашу роботу - це всі ті моменти, які стають поштовхом для реалізації нових ідей, які ще вчора здавались нереальними. Єдине, чого не вистачає - часу. Нам 24 годин у дні замало.
Щиро вірю в те, що з такою згуртованістю, яка зараз присутня в українців, наша очікувана перемога настане в рази швидше і розквітне Україна як та жар-птиця після свого відродження.
Іноді може здатися, що одна людина не здатна зробити багато для країни чи міста, але якщо поглянути на це все з іншого боку, виявляється, що людина може все.
Приклад того, як першокурсниця запустила велику акцію і долучила сотні людей до допомоги українським захисникам, вартий того, щоб замислитись - чим кожен з нас може бути корисний.
Перемога України вже зовсім поруч.