Вірші про сучасну війну в Україні - до Дня поезії 2022

З міста, що ракетами розтрощене,

До усього світу прокричу:

Цього року у Неділю Прощену

Я, здається, не усіх прощу!



Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!

Та у пеклі цих страждань-терпінь

Все ж стоїть золотоверхий Київ,

Буча, і Гостомель, і Ірпінь.



Ми усе здолаємо і вистоїм!

Потім ще і рештки приберем

Тих усіх, котрі були тут прислані

Вузькооким лисим упирем.



З вами й я і вистою, й вцілію,

Як у землю рідну міцно впрусь.

Я ніколи не прощу Росію.

...Чом відводиш очі, Білорусь?

Що з нами збудеться,

мила, що з нами стане?

Вітер сліпий жебракує поміж містами.

Мох проростає дахами,

тоншають стіни.

Те, що здавалось непевним,

стало постійним.

Те, що здавалось далеким -

стало свідомим.

Хочу додому, чуєш!!!!

Я хочу додому...



Спогад пече, розлука гірчить безпідставно...

Що з нами збудеться,

мила,

що з нами стане?..

Там, де, здавалось, завтра, настало сьогодні.

Наші тіла годовані,

душі - голодні.

І уві сні так беззахисно й підсвідомо:

«хочу додому,

мила, я хочу додому...»

Я хочу щоб моя куля

Поцілила в серце ворога

Щоб не рахувала зозуля

Щоб він заплатив - дорого

Я хочу щоб мої гармати

Його розривали на клапті

Щоб тільки шматки і шмати

Щоб тільки шмарклі й лапті

Я хочу щоби моя Стугна

Спалила його до вугілля

Щоб сльози стогін і туга

Стали платою за свавілля

Я хочу щоб ніж мій гострий

Проникнув у грішну душу

Я його не кликав у гості

Тепер убивати мушу

Я хочу щоб кляті приблуди

Обдурені й свідомі

Не виникали з нікуди

Ніколи в моєму домі

Я хочу щоб мої діти

Не плакали й не боялись

Щоб завжди могли радіти

Щоб завжди могли й сміялись

Я хочу щоб моя країна

Звільнилась від клятих обіймів

Щоб минула війна і руїна

Щоб минули руїни та війни

Я хочу пожити в мирі

Я хочу пожити в світі

Де люди привітні й щирі

А злі й підступні… вбиті

Не питайте мене, що я бачив щодня на війні.

Я мовчатиму довго — так, мовби й нічого не бачив.

Тільки друзі загиблі турбують мене уві сні

Та ніяк не залишать. Я злий — я за ними не плачу.

Краще в мене спитай, скільки бачив від Господа див,

Ніж про обстріли “Градів”, розруху й підірвані танки…

Я за ціле життя стільки заходів не проводив,

Скільки тут я зустрів дивовижних рожевих світанків.

Як багато зірок на Донбасі! Та чорт забирай,

Більше я не люблю роздивлятися небо прошите.

Якщо бачу я зірку, злітаючу за небокрай,

Тільки й хочу, що впасти та вуха руками закрити.

Я кидаю ножа. Я стріляю, що твій Робін Гуд.

Я люблю Батьківщину, дітей своїх, батька і мати.

Та боронь мене, Боже, зустріти ворожих паскуд…

Я втомився, мій Боже. Я більше не хочу вбивати.

Захисти їх від мене, від гніву мого за братів.

Поверни тій російській матусі здорового сина.

Я благаю, мій Боже! Я крові його не хотів —

Тільки чОго не зробиш за волю і за Україну…