Як сайт міста Слов’янська 6262 навчався у німецьких журналістів

Сайт 6262.com.ua намагається постійно навчатися та ставати краще заради своїх читачів. Саме тому влітку-восени 2021 року ми пройшли курс навчання від Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП), результатом якого стала поїздка до Німеччини.

У липні 2021 року наше медіа подалося на навчальну програму проєкту «Лабораторія інновацій-2» від ІРРП - Інститут розвитку регіональної преси. Програма складалася з трьох етапів. Під час першого шість членів редакції пройшли навчання у напрямках SMM, дизайну, журналістики та комерції. Воно тривало у липні та серпні.

Другим етапом був захист власної ідеї. Серед всіх редакцій, які представляли свої ідеї, обрали шість переможців. 

Третім етапом було навчання одного представника редакції у німецьких ЗМІ. Від нашої команди Німеччину відвідала керівниця сайту міста Слов’янська 6262 та відділу продажів Таїсія Гармаш. Разом з нею було ще 12 редакцій зі всієї України.

Перегони по світу німецької преси - про що можна дізнатися за вісім днів

Вже з першого дня графік поїздки виявився дуже щільним та насиченим. Кожного дня українська журналістська делегація відвідувала по два-три німецьких медіа, загалом же подорож тривала вісім днів. Це були зустрічі з онлайн-виданнями, друкованими газетами та радіо. 

Зустрічі влаштовували і безпосередньо в редакціях, і в пресцентрах, і в кав’ярнях (так би мовити, на нейтральній території), і, навіть, на вулиці. Головне було - встигати засвоювати весь обсяг інформації та не забувати обмінятись контактами з німецькими колегами. Останні, своєю чергою, виявилися відкритими та по-справжньому зацікавленими.

Так, у перший день Таїсія Гармаш поспілкувалася з виданням Krautreporter, яке власними силами організували 18 журналістів. Вони, так би мовити, “кинули клич” про допомогу в цій справі й потім сформували навколо себе читацьку спільноту, яка досі підтримує це медіа.

Інше видання, Cosmo, існує ще з періоду після завершення Другої світової війни. Воно постійно відкриває нові відділи, пережило кілька ребрендингів. 

У студії подкастів, яка має 15 мільйонів слухачів, журналісти дізналися, що за день можна випустити багато подкастів, але коротеньких - усього по сім хвилин. Це радіо називається Detektor.FM. 

А ось Radio Corax працює за зовсім іншим принципом. Воно засноване у селищі Halle під містом Лейпциг коштом державної програми. Воно працює не як громадське радіо, а за принципом радіоточок. Простіше кажучи, у вас вдома є радіо, і незалежно від того, слухаєте ви його чи ні, ви за нього платите. Інше їх джерело доходу - донати та продаж мерчу.

Чи не кожне медіа тут має свій брендований мерч. Багато видань мають власні кафе чи кав’ярні або вільні простори для зустрічей. Усе це для того, аби був налагоджений контакт із читачами, громадськими організаціями та молодіжними формуваннями.

“Активізм не повинен змішуватися з журналістикою”

Наступна зупинка була у виданні TAZ (ТАЦ) - ще в одному впливовому медіа, яке, тим не менш, підтримує “ліву”, тобто соціалістичну, ідеологію. Редакція TAZ була побудована за гроші жителів Німеччини, читають та підтримують її як прихильники тієї ж ідеології, так і інші жителі країни.

Українські журналісти там спілкувалися з Konny Gellenberck та Barbara Oertel. Остання є головною редакторкою відділу зовнішньої політики, вільно володіє російською та грузинською мовами та працює у медіа 26 років.

TAZ має свого журналіста в Києві - йому там винаймають житло, а той пише про Україну. І так з багатьма країнами світу. Загалом в цьому медіа працює 250 штатних і ще велика кількість “позаштатників”. Редакція може дозволити собі публікувати те, що вважає потрібним, навіть розуміючи, що ризикує репутацією. Але при цьому головне правило - щоб кожна стаття відповідала журналістським стандартам та була виваженою.

Ця редакція стала унікальною для нас тим, що має власне кафе та магазин брендованого мерчу - обидва дають прибуток. Ще TAZ виступає майданчиком для зборів молоді та активістів. Ці ж активісти та молодь можуть писати для видання матеріали, але головне правило: “активізм не повинен змішуватися з журналістикою”.

Головна редакторка відділу зовнішньої політики у спілкування зізналася, що сама була в Україні кілька років тому, а конкретно в Харкові. Жінка описала свої враження так:

Гітлер не побачив перспективу в телевізорі

Ще однією цікавою зупинкою бум Музей комунікацій у колишньому Музеї пошти. Там представлені всі етапи розвитку комунікацій: від доісторичних винаходів до сучасних технологій. Так, наприклад, роботи проводять екскурсії поміж вітрин зі старовинними телеграфами, телефонами та іншими експонатами. І все це на фоні вишуканого інтер’єру, в якому, тим не менш, зберегли сліди від куль та розривів снарядів часів Другої світової війни.

Там можна побачити поштові скриньки, моделі поштових карет, перші телефони, телеграфи, найперші комп’ютери, азбуку морзе, поштові марки, кігті для телеграфних стовпів, дроти для міжконтинентального зв’язку під водою Атлантичного океану і ще безліч іншого. 

Серед найцікавіших експонатів - лист з Титаніку. Тут вам розкриють таємницю причини його страшної загибелі. Справа у тому, що коли корабель наштовхнувся на айсберг, він почав відправляти повідомлення про допомогу. Вже потім виявилося, що поблизу були кораблі, які могли б допомогти. Але річ у тому, що зіткнення сталося глибоко вночі, відповідно, і повідомлення відправили вночі. Коли Титанік відправляв повідомлення, була перезмінка - одна зміна завершилася о 2 ночі, а друга зміна мала початися о 4 ранку. І за страшним збігом обставин сигнал з Титаніка прийшовся саме на той момент, коли ніхто не міг прийняти та розшифрувати повідомлення. Саме ця трагедія змусила ввести цілодобовий графік роботи радистів на кораблях.  

Інша цікавинка музею - так званий рупор Гітлера. Це радіо, яке майже безкоштовно видавала нацистська влада у кожен дім. Фактично через цей приймач проводилася робота з населенням. Поруч із рупором стоїть перший телевізор. Тоді Гітлер не побачив у ньому перспективу, тому не став застосовувати. Хоча по телевізору програми транслювалися компанією Reichsport з 1929 року.

Пам’ять про Голокост: “в оточенні системи, яка тебе розчавить”

Не менш вражаючою була екскурсія до знаменитого Меморіалу убитим євреям Європи або Меморіал жертвам Голокосту. На питання про те, чому меморіал має вигляд саме блоків, схожих на хмарочоси, перекладач пояснив, що заходячи сюди людина має відчути свою нікчемність: 

У процесі поїздок по різних редакціях керівниця 6262 помітила цікаву деталь: чи не перед кожною спорудою на тротуарі вимощені по декілька золотих плиток з викарбуваними на них іменами. На питання, що це означає, Таїсії Гармаш відповіли, що то вшанування пам’яті жертв Голокосту. Люди, які стали жертвами, жили в тих будинках, що збереглися до сьогодення, або на місці яких зараз стоять інші споруди. І так по всій Німеччині. 

Таким чином сучасні німці отримують меседж, що пам’ять про жертв Голокосту - це не тільки офіційні заходи та пам’ятники, а, у першу чергу, імена.

Німецька журналістика - це про стандарти та принципи

Загалом усі німецькі редакції поділилися з українськими колегами своїми принципами роботи:

• бути неупередженими та всебічно розкривати матеріал;

• журналіст не має права вкладати свою емоцію в матеріал;

• журналіст має розбиратися в темі свого матеріалу та стати в ній спеціалістом;

• на якійсь події журналіст є очима та вухами суспільства;

• ніхто не може взяти та переписати твою статтю навіть із посиланням на тебе, ти теж не можеш безкарно взяти й переписати чужу статтю.

• матеріали з особистими думками журналіста та його емоціями - це не про журналістику, а про блогерство

У кожного німецького медіа було чого навчитися. На відміну від українських медіа, більшість німецьких редакцій залишили вже в минулому етап формування своєї фінансової незалежності. Навіть якщо в Україні це не спрацює зараз, воно точно почне працювати у майбутньому. 

Так, у Німеччині зараз розвинена монетизація видань з боку читачів. В Україні ж про це тільки починають дізнаватися. Але це не означає, що треба чекати, поки новації спрацюють “колись у майбутньому” - починати зміни треба тут і зараз.