Що таке любов до тварин, як живуть зоозахисники та чого прагнуть - читайте у нашому матеріалі.
Ми запросили нашу гостю до редакції. Перше, що попросила зоозахисниця - не афішувати її ім’я і не робити фотографій, бо є гіркий досвід. Після подібного інтерв’ю люди почали приносити до її будинку тварин. Якщо до цього у жінки їх було 5, то після інтерв’ю стало 25. Виникла хибна асоціація громадської організації з притулком, який забирає усіх непотрібних тварин.
Наша героїня - голова Слов’янського товариства захисту тварин, яке функціонує вже майже 14 років. На рахунку товариства - численні позови до суду, відкриті кримінальні справи щодо жорстокого поводження з тваринами, громадський контроль за використанням бюджетних коштів у сфері регуляції чисельності тварин, а також пряма допомога тваринам.
Будки з собаками замість помідорів на городі
Звідки така любов до тварин і чому саме така діяльність проходить крізь усе життя нашої героїні? Жінка розповідає, ще у 5 років заявила батькам, що коли підросте, замість помідорів у городі поставить будки, у яких будуть жити бездомні собаки.
Ще малою дівчинкою наша героїня почала приносити безхатьок додому, з часом тварин ставало дедалі більше.
Наша гостя зізнається, що з цією любов’ю до тварин досить складно жити. Ця гіпертрофована емпатія завдає неабияких клопотів зоозахисникам, адже здається, що ти ніби повністю вростаєш у душу і тіло тварин, відчуваєш їх біль на собі. До того ж люди, які дуже люблять тварин, часто залишаються без сім’ї.
Сьогодні в Україні зоозахисник - це не професія, як у багатьох країнах Європи. Часто ці люди витрачають особистий час і кошти, аби допомогти тваринам за покликом серця.
У цивілізованих країнах притулками для тварин опікуються громадські організації, які працюють на заробітній платі. Держави розуміють, що ніякий чиновник чи найманий працівник не виконає цю роботу настільки якісно, як член громадської організації. Там люди не розриваються між основною роботою і волонтерською діяльністю.
Мої 19 собак і кішок
Вдома у нашої гості зараз утримуються 19 тварин. Це 8 собак і 11 кішок. Каже, що це ще небагато. Найбільша кількість - 28 тварин. Доводиться витрачати більшу частину сімейного бюджету на їх годування, лікування. Інколи допомагають благодійні фонди. Виявляється, у нашому місті є кілька таких домашніх мініпритулків, зазвичай їх утримують люди похилого віку, які віддають останні копійки, аби годувати тварин.
Жінка каже, що сусіди дуже жаліються на таку кількість тварин, більше того, самій зоозахисниці вони створюють неабиякий дискомфорт. Вважає, що це горе для людей, які люблять тварин, народитись в Україні, адже немає ніякої державної політики стосовно захисту тварин від жорстокого поводження.
Є такі люди у Слов‘янську, які не тримають вдома тварин, але багато допомагають, їздять на тимчасовий карантинний майданчик, який знаходиться на території КП “АТП”. Сьогодні там понад 150 собак. Волонтери їдуть туди, як на роботу: прибирають територію, вигулюють тварин, годують їх, підліковують. Наша гостя просить не плутати цей карантинний майданчик з притулком.
Метод батога і пряника у Європі
Добробут тварин і захист від жорстокого поводження будується на послугах, які держава і місцеве врядування надають власникам тварин - впевнена зоозахисниця. Адже, треба забезпечити можливість людям виконати норми і заборони, які є у державі. Іншими словами - не ставити людину в умови, коли тварину викидають на вулицю.
Для прикладу, в Європі є притулки для домашніх тварин. Якщо людина не в змозі утримувати собаку чи кота, або в неї з’явились якісь тимчасові обставини, то можна скористатись безкоштовним притулком для тварин. Їх можна залишити там на час чи назавжди. На власників, які викидають тварин на вулицю, чекають великі санкції.
На думку зоозахисниці, людині, яка не має коштів утримувати тварину, треба допомогти, запропонувати патронаж організацій, соціальне ветеринарне обслуговування. Якщо людина не має можливості утримувати тварину певний час - забрати її до моменту, коли власник її зможе повернути. А якщо зовсім не може прогодувати - забрати до притулку. Тоді тварин не будуть викидати.
Паралельно треба створити дефіцит тварин. В Україні популяція кішок і собак ніяк не обмежується. Відбувається хаотичне розмноження. Відповідно, тварин набагато більше, ніж власників, які готові їх утримувати. Створення цього дефіциту - це функція держави.
Перш ніж ввести санкції проти власників, держава має зменшити популяцію шляхом стерилізації. Якщо змушувати власників стерилізувати і чіпувати тварин своїм коштом, їх будуть ховати у підвалах, або викидати на вулицю.
Для деяких людей велика кількість безпритульних тварин - це спосіб заробітку. “Коробочниці” - так назвали тих, кому віддають кішок і собак для подальшого влаштування. Ці люди беруть за таку послугу гроші, проте, як правило, тварину нікуди не влаштовують, вона просто гине. Одну таку коробочницю у Слов’янську завдяки товариству вдалось засудити до 5 років умовно. У жінки вдома знайшли 18 трупів тварин, яких вона мала влаштувати у добрі руки за певну плату.
Тварина - не об’єкт господарювання, а компаньйон
Сьогодні, на жаль, для багатьох тварина - це пусте місце. Це можна побачити на прикладі, коли водій автомобіля збиває її на дорозі. Замість того, аби забрати тварину, відвезти у клініку, оплатити лікування, або евтаназію, собаку або кішку залишають лежати на дорозі. На жаль, часто водії не цікавляться, тварина ще жива чи вже мертва.
Зоозахисниця каже, що до безпритульних тварин люди часто відносяться милосердніше, ніж до своїх домашніх. У багатьох випадках тварина існує лише для ціпка. Прив’язали, коли взяли, і відв’язали, коли померла. Якщо у Європейській конвенції тварина - це компаньйон і член сім’ї, то у нас - об’єкт господарювання. Собака має гавкати, а кішка - ловити мишей. Якщо тварина не виконує цих функцій, то її, як правило, викидують.
У цивілізованих країнах усі тварини пораховані. Чіпізація дисциплінує власників, бо тварина закріплена за ними і уся відповідальність за собаку чи кота несе людина. Як морально, так і за законом. Саме до такого сценарію ми маємо рухатись.
Влада не “в’їжджає”
На жаль, сьогодні зоозахисниця не бачить жодного прогресу у відношенні як людей, так і держави. Як викидали тварин на вулицю, так і продовжують викидати. Міська влада також не робить кроків на зустріч. Треба брати приклад з тих країн, які вже вирішили питання з тваринами, сідати за круглий стіл і розмовляти, поки не буде знайдено вихід із ситуації. А у нашому місті ніяк не можуть зібрати робочу групу з актуальних питань.
Дуже часто міська влада не проявляє зацікавленості у вирішенні питань, банально не розуміють, що від них хочуть - обурюється наша співрозмовниця.
Для прикладу, коли у 2017 році обговорювали програму регулювання чисельності безхатніх тварин у Слов’янську, зоозахисники дали дуже багато зауважень, проте жодне з них не було прийнято. У результаті, як і очікували, програма не запрацювала.
На думку нашої гості, зоозахисники у нашій країні не мають гідного авторитета і статусу. Поки у пошані сила, гроші та влада, а не гуманність, ми будемо довго виходити із цієї ситуації - підсумувала зоозахисниця.
Мрія - створення громадського ветеринарного кабінету
Найбільша мрія жінки - створити у Слов’янську громадський ветеринарний кабінет, який би працював за соціальними цінами. Тому зараз товариство шукає партнерів, які також зацікавлені у цій ідеї і можуть чимось допомогти. Зв’язатись із зоозахисницею ви можете через нашу редакцію телефоном: +38 (050) 426 26 24.