Домівки з умовами та підтвердження дипломів – як живуть у Туреччині месхетинці зі Слов’янська

У 2015 році турки-месхетинці зі Слов’янська та Слов’янського району емігрували до Турецької республіки. Про те, як змінилося їх життя за п’ять років, ми дізнавалися у голови турок-месхетинців Донецької області Садрі Ахмедова.

Читайте: Из Славянска эмигрируют турки-месхетинцы

Ахмедов Садрі Азізовіч - представник в Донецькій області Всеукраїнської спілки месхетинських турок "ВАТАН". Днями ми зустрілися з ним для того, щоб дізнатися, як живеться в Турції туркам-месхетинцям зі Слов’янська та району, і чи не збираються вони знову повертатися до України.

Чоловік пригадав, що у 2015 році представники українських об’єднань та союзів турок-месхетинців зустрілися із владою Туреччини, яка завітала до України. Тоді багато хто з представників цієї нацменшини у Слов’янську та районі втратив житло внаслідок обстрілів під час бойових дій у 2014 році. Це було основною причиною еміграції до Туреччини.

Перший виліт до Турецької республіки чартерним рейсом відбувся 25 грудня 2015 року, транспортували 340 людей (92 родини). Решта бажаючих емігрувати вилетіла другим рейсом. Загалом емігрувало 650 турок-месхетинців.

Напередодні вильоту у великій залі міськради Слов'янська турки-месхетинці зустрілися з представниками міграційної служби Турецької Республіки. Під час зустрічі їм розповіли, що для переселенців вже був виділений цілий район недалеко від кордону з Грузією, де розташоване селище. Для людей було підготовлено житло, а також текстильна і керамічна фабрики, де для них є робочі місця.

Як розповів Садрі Азізович, після перельоту люди стали обживати нові помешкання у місті Ерзінджан. Там для кожної родини побудували новий будинок, облаштували його меблями. Перші два тижні слов’янські сім’ї отримували грошову допомогу та продукти. А протягом трьох місяців мали можливість отримати вид на житло, якщо із документами був порядок, не було судимостей та інше. Перші п’ять років сім’ї не платили за комунальні послуги.

Голова спільноти нацменшин у Донецькій області розповідає, що після п’яти років проживання в Турції ніхто поки повертатись на попереднє місце проживання не збирається. Бахато хто там вже отримав громадянство. Хоча в багатьох у Слов'янську все ще лишаються земельні ділянки, а в когось – будинки, якщо вціліли у 2014 році.

Загалом усіх влаштовує життя у Турецькій Республіці, але не все ідеально. Головна проблема там – складний пошук роботи. Простіше кажучи, її не вистачає. Звісно, люди влаштовуються різноробочими чи десь у сільськогосподарській сфері.

Але знайти роботу за фахом чи отриманою професією не так просто. Для цього треба підтвердити диплом – така процедура актуальна як для радянських дипломів, так і для українських.

Тому багато хто з голів сімей, які емігрували, прилітають працювати в Україну. А родини залишаються у Туреччині. Попрацювавши тут, чоловіки знову повертаються до них. У березні, коли увесь світ закрився на карантин через коронавірусну пандемію, перетнути державні кордони було неможливо. Тому потрапити до України на роботу вдалося тільки в липні.

Ще один нюанс життя в Туреччині – відсутність права власності на земельні ділянки, на яких живуть емігранти зі Слов’янська. Це право надається після 15 років життя в Турецькій Республіці. Поки ділянки знаходяться у державній власності. Тобто зараз люди можуть там щось вирощувати для себе, але не можуть врожай продавати, як це було у Слов’янську. З’явиться така можливість після того, як люди офіційно стануть власниками ділянок, де стоять їх будинки.

Ті ж багатодітні сім’ї, які вже стали громадянами Туреччини, отримали теплиці та оформили дозвіл на торгівлю. У теплицях вони вирощують овочі та фрукти на продаж. Таким чином люди отримують робоче місце і прибуток.