Рік тому наша редакція перебувала у Польщі та працювала над великим історичним проектом, який об’єднав Слов’янськ та польське місто Опочно.
У рамках нашої рубрики "За кулісами" ми вирішили розповісти про нашу подорож та про те, як відбувались зйомки фільму.
Читайте також: Які додатки на телефоні використовує редакція Сайту міста Слов’янська 6262
Наша редакція познайомилась із польською стороною ще влітку 2018 року, коли до Слов’янська завітала делегація з міста Опочно.
Оскільки раніше ми досліджували питання зв’язків нашого керамічного виробництва з польським, нам були вже відомі деякі історичні факти. На жаль, у нашому місті цим питанням раніше мало займалися, і усі залишки спільної історії, а точніше контора «Дзевульського і Лянге», була і поки залишається у занедбаному стані.
Великим було наше здивування, коли ми побачили, як до своєї спадщини ставляться польські колеги. Вони не тільки змогли зберегти свою історію, але й приїхали в Україну, аби дізнатися про нашу спільну спадщину та на власні очі побачити контору, яка вціліла у Слов’янську.
Тоді у нас з польськими колегами і з’явилась спільна мета - розказувати про зв’язки Слов’янська й Опочно. Аби якнайкраще зберегти всю інформацію, ми вирішили створити документальний фільм «Дзевульський і Лянге. Історія, яка об’єднала Слов’янськ та Опочно».
Так розпочалась робота над одним із найулюбленіших моїх проектів на Сайті 6262: Слов’янськ - Опочно. Для того, аби зібрати усі дані, написати сценарій та розпочати зйомки, ми з командою зробили велику роботу. Детальніше ми зупинимось на подорожі у Польщу, а точніше у місто Опочно, де і розпочалася історія виробництва керамічної плитки.
У Польщу на зйомки фільму полетіли дві людини: керівник сайту Валерій Гармаш та я, Олександра Пилипенко, як автор сценарію та оператор. Варто зазначити, що над виробництвом фільму працювали також наш натхненник, місцевий краєзнавець та ведучий Дмитро Торець та Михайло Корольов, який монтував фільм.
В Опочно нас зустрічали дуже радо. Тут ми познайомилися з керівником місцевого музею Адамом та співробітником Віктором, які супроводжували нас увесь час перебування у місті. Поселили нас у кращий готель міста "Park".
Наш візит був особливою подією для місцевої влади та журналістів. Ми були запрошені до мерії, яка розташована у будинку колишнього управління заводом керамічної плитки Дзевульського і Лянге. Усередині також можна було роздивитись відголоски столітньої історії - плитка виробництва Дзевульського і Лянге зберіглась на порозі будівлі і у підвалі. Коли ми вийшли на балкон мерії, то побачили і сам завод, який зараз вже не має відношення до тодішнього. Проте, трубу, яка має неабияке значення для місцевих жителів та музею, не зносять, незважаючи на те, що не використовують при виробництві зараз.
Згодом Адам і Віктор влаштували нам велику екскурсію містом та показали місця, де досі лежить плитка виробництва Дзевульського і Лянге. Тут ми вже могли відзняти необхідний нам матеріал для документального кіно.
У місцевому храмі нам розказали цікаву історію. Винахідливі поляки вирішили перевірити правильність технології нанесення фарб на плитку та поклали її у найлюднішому місці в Опочно - у храмі. З часом візерунок почав стиратися, і тоді технологія нанесення фарб змінилася. Її почали наносити товстим шаром, що, напевно, і зберігло первинний вигляд плитки і більш ніж через 100 років після виготовлення.
Особливий колорит міста вбачався на кожному кроці. На шляху ми зазирнули у деякі двори, де також можна було побачити плитку Дзевульського і Лянге.
Після досить насиченої подорожі ми вирішили пообідати. Яка подорож без куштування місцевої кухні? В Опочно є особливі традиції приготування їжі. Нас запросили до одного придорожнього кафе, де ми скуштувати традиційну юшку та, так звану, бомбу - м’ясо у вареному тісті у формі яйця. Те, що порції вразили нас, не сказати нічого. Напевно, однією тарілочкою юшки могли б наїстись три дорослих чоловіка, тому бомбу після першої страви ми змогли тільки над’їсти.
Після обіду ми відправилися у святу святих - місцевий музей. Сама будівля натякала нам на особливе призначення цього місця.
У музеї Опочно історія керамічного виробництва займає не останню позицію. Тут зберігаються найдрібніші згадки про тодішнє виготовлення плитки. Директор музею Адам зізнався, що вони мріють про створення окремого музею плитки на базі заводу, адже Дзевульський та брати Лянге поклали початок великому виробництву, яке, хоч і у новому форматі, але успішно працює уже понад 140 років в Опочно.
Нам майже вдалося зустрітися з потомком видатного Дзевульського, але в останній момент наш герой не зміг бути з нами на зв’язку через сімейні обставини та погане самопочуття.
Для Опочно історія керамічного виробнитва - це привід пишатися та розказувати на весь світ про свої досягнення. Поляки нещодавно розпочали традицію влаштовувати фестивалі кераміки та долучати якомога більше людей до цього дійства.
Ми мали можливість прогулятися вечірнім Опочно. Світле та затишне містечко…Здивуванням було побачити на одній з головних вулиць Опочно так добре відому нам листівку акціонерного товариства, де зображений колишній завод Дзевульського і Лянге у місті Слов’янську. Тут розміщено декілька подібних бордів зі старими фото, які були виготовлені у рамках фестивалю.
За один день ми встигли відчути атмосферу цього маленького та привабливого містечка. Воно просякнуте повагою до історії, сучасними тенденціями та наповнене світлими та добрими людьми.
Результат нашої роботи ви можете побачити у нашому документальному фільмі: «Дзевульський і Лянге. Історія, яка об’єднала Слов’янськ і Опочно».