Слов’янський курорт у згадках письменника-емігранта Василя Гайворонського

Василь Андрійович Гайворонський (псевдонім - Гайдарівський) народився у Костянтинівці Донецької області на початку 1906 року. Уже з 20-х років юний Василь активно включився у творчо-видавничу справу, був членом літгрупи «Забой» та Всеукраїнської асоціації пролетарських письменників.

Ситуація на Донбасі на той час різко змінювалася. Національно-патріотичні сили зазнавали утиску, русифікація набирала обертів.

"Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське" - писав сап Василь Андрійович. 

Письменнику довелося пройти довгий шлях утисків і поневірянь, а у 1933 році був висланий за межі України. Спочатку Гайворонський переховувався на Кавказі, потім переїхав у Львів і з рештою у США. 

З роботи журналіста Володимира Березіна нам стає відомо, що Гайворонський перед війною мешкав у Слов’янську та працював тут вантажником. Збереглися погади письменника про перлину міста - Слов’янський курорт:

«Кмiтливi мешканцi Слов'янська не тiльки побудували на березi солоного озера курорт, щоб виганяти зi своiх кiсток ревматизм, але й збагнули, що природнi обставини курорту допомагають позбутися ще однiєi хвороби, i то бiльш дошкульної ... Кожного дня, особливо в недiлi, спецiальний потяг щогодинно привозить з мiста до курорту повнiсенькi вагони пасажирiв i висипає їх на станцiйну платформу, мов горох iз мiрок. ...серед пасажирiв, що виходять із вагонів, побачиш юнаків і юначок із замріяними очами і засмоктаними коханнями cерцями, побачиш мовчазні й насуплені подружжя з роз'ятреними сваркою печінками, побачиш самотню постать кандидата на самогубця, що не може зважитись накласти на себе руки, побачиш розтратника державних грошей, що чекає на ревізію, побачиш задуману постать людини, що передчуває свій арешт, але не знає, коли і за що ii заберуть; навiть побачиш дiдуся й бабусю стареньких, яким би хотілося відчути себе молодими...»

По справжньому справляв враження на письменника парк Слов’янського курорту. Він неодноразово згадував його безмежні квітники і підстрижені по-солдатськи дерева. 

«Який чудовий парк на курорті! Скільки тих дерев, по-солдатському підстрижених і по-парубоцькому кучерявих! А скільки квітів на клюмбах! Скільки затишних куточків, де можна заховатися від небажаних підглядувань! Скільки там затінку, холодку і сутінку! Ніде так виразно себе не відчуєш, як у слов’янському парку, що ти не якась непомітна і нікому не потрібна комаха, а справжня людина, для якої Бог створив світ. І відчувши це, захочеться тобі говорити щось гарне, незвичне, щоб мова твоя була подібна на урочисту пісню..."