7 червня у платформі ініціатив «Теплиця» відбулася вистава майстерні «Ґерць» під назвою «Беркут». Це моновистава із музичним супроводом, у якій актор Володимир Клименко читає поезії Івана Франка. Він же протягом спектаклю виконує власні музичні твори.
«Спектакль «Беркут» про війну у багатьох аспектах. Це як війна між собою старим і собою новим, так і справжня війна, яка зараз відбувається на Сході України», - вважає режисер та засновник майстерні «Ґерць» Данило Слюсар. «Ця вистава не про надлюдину, а про звичайну людину, яка вагається, страждає, яку розривають суперечності, але яка йде далі. Також «Беркут» про тотальну самотність», - підкреслює режисер.
Майстерня українського театру «Ґерць» була створена у Дніпрі в 2015 році. Наразі у репертуарі більше десяти вистав, є твори, які вперше переведені і поставлені українською - це творіння Вільямса Теннессі та Юджина О’Ніла. Вистави режисер Данило Слюсар обирає ті, у яких біль драматурга співпадає з його власним болем. Також є кілька вистав за його власним сценарієм. Від академічних театрів, на думку режисера, «Ґерць» відрізняється сміливістю, виваженістю кожного руху і тим, що їх театр про сьогоднішній день. У майстерні намагаються максимально відходити від театральної бутафорії і показувати нутрощі театру.
До Слов’янська «Ґерць» приїхав вже втретє, до цього презентували жителям міста вистави «Солоні вітри» та «Берестечко».
Данило Слюсар вважає, що український театр – це єдино вірний шлях, це майбутнє, яке наступає вже зараз. На його думку, нинішній культурний продукт, що звучить російською, вже не такий цікавий і прогресивний.
У театру були мандрівки Сходом – вистави у містах Донецької і Луганської областей. За словами Данила Слюсаря, у суспільстві існує штучно створений негативний міф про те, що українське мистецтво можуть не розуміти у російськомовних регіонах.
Після вистави «Беркут» глядачі залишилися для того, щоб обговорити побачене. Спектакль розібраний на частини і кожен глядач його збирає для себе сам, у ньому багато алюзій, тому і враження були різними, та байдужим ніхто не залишився.
Ольга Панфілова