Вона завжди читає вірші і говорить українською. Не було у Слов’янську державного свята, на якому б вона не виступала з поезією. "Нести просвіту, виходити в люди", - ось як вона відповіла на запитання, для чого це все.
Ми зустрілися, щоб поговорити з Колесниковою Марією Петрівною - членом організації "Просвіта", українкою, мешканкою Слов’янська.
Марія Петрівна родом з Тернопільської області. Навчалась в Кременці у педагогічному інституті. У Слов’янську у неї жив дядько. Саме до нього вона поїхала в гості. А вийшло, що залишилася на довше. Жінка почала працювати у ЗОШ№4. Тоді викладання в ній велося українською мовою. Згодом тут, у Слов’янську, знайшла чоловіка і вийшла заміж.
Весь час жінка говорила виключно українською мовою. Школа, в якій Марія Петрівна викладала біологію та хімію, була українською і предмети в ній викладали українською мовою. Вже згодом відбулися зміни. Тоді викладання стало російськомовним, а до Марії Петрівни ставилися з насторогою.
"Діставалося мені. Дістовалося трошки. Але я весь час говорила українською. Тяжко реагувала. Дуже боляче було. І якась образа...", - розповідає Марія Петрівна
Розказала жінка про те, що і зараз на її українську мову деякі реагують вороже. Нещодавно, коли вона прийшла в магазин і привіталася ("Доброго дня"), продавчиня її спочатку декілька разів проігнорувала, а потім сказала, що не розуміє.
До "Просвіти" (прим. громадська організація, утворена з метою культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу) Марія Петрівна долучилася десь у 1992-1993 роках, коли вже вийшла на пенсію. Хоча їх діяльність завжди її цікавила. Цікава і сама історія того, як вона познайомилася з просвітянами.
Жінка їздила в церкву, що була на залізничному вокзалі. І в один з таких днів у церкві вона побачила двоє людей - чоловіка з жінкою. На жінці була яскрава хустка, як на західній Україні. Марія Петрівна відчула, що ці люди можуть бути її земляками. Коли вони поверталися додому, то виявилося, що і на автобусній зупинці їм виходити разом. Марія Петрівна не втрималася і перша завела розмову. Відчуття її не підвели. Ці люди були дійсно з західної України. Чоловіка раніше відправили у заслання. Додому він повернутися не зміг, тож приїхав до Слов’янська, де у нього жили родичі. Тоді таких людей, яких відправляли у заслання, а потім не давали повернутися додому, було багато. Багато таких тоді переїхало до Слов’янська. Ця сімейна пара були членами "Просвіти", саме через них Марія Петрівна і долучилася до цього товариства.
У Слов’янську "Просвіту" тоді входило достатньо багато людей - близько 35. Це об’єднання стало дуже важливим для Марії Петрівни. Там всі товаришували і були однодумцями. Головною метою організації було просвітництво серед людей. Вони їздили на конференції до різних міст України, виходили і спілкувалися з людьми, брали участь і організовували концерти до державних свят.
Більш за все Марія Петрівна любила (і продовжує) розповідати вірші. Вона згадує, що почала їх вчити ще зовсім маленькою. Тоді її мама запропонувала вивчити вірш Миколи Вороного. З цього і почалося захоплення Марії віршами.
Будучи членом, "Просвіти" Марія Петрівна брала участь у святах, де розповідала українські вірші.
"Мене питали, нащо воно тобі. А я відповідала віршами".
І досі Марія Петрівна є обов’язковою частинкою українських свят, які влаштовують у місті. І хоч зараз це робити важче, вона не втрачає сил. У "Просвіті" вистачає роботи, яку не можна кидати, розповідає жінка. А те, що вона робить, їй самій дуже подобається.
"Я вже старенька, багато не можу. Але те, що можу, роблю", - каже Марія Петрівна про свою діяльність.
Досягненнями "Просвіти" Марія Петрівна дуже пишається, адже організація виходить до людей, спілкується з ними, проводить просвітницьку діяльність, просуває українську культуру.
Але на питання про мрію, її очі стають вологими.
"Хочеться, щоб мир був, щобь добре було. Щоб люди не гинули", - стримуючи сльози каже Марія Петрівна
А потім починає декламувати нам вірші.
Лідія Хаустова