Сьогодні в лавах Нацгвардії все більше жінок, які не поступаються чоловікам а ні в мужності, а ні в професіоналізмі. Напередодні Дня захисника України представниці неслабої статі, які нещодавно поповнили лави військових частин Східного територіального управління, розповіли нам: як потрапили до армії, чого прагнуть, та чи є вона гендерна рівність в чоловічій професії?
В дитинстві нас завжди ділять на хлопчиків та дівчат, на чоловіче та жіноче, в кожного з нас формуються стереотипи про те, як має виглядати сучасний світ. Та чи правильно ми діємо, нав’язуючи професію домогосподарки жінці, а водія або військового — чоловікові?
«Коли настав мій час обирати професію, я вирішила, що хочу бути журналістом. В лавах Національної гвардії України мені випала можливість поєднати свою улюблену справу і бажання бути корисною своїй країні, а саме стати військовим прес-офіцером, але вже зараз будучи професіональним журналістом, як жінка, я хотіла б роздивитися питання гендерної рівності в військах та знайти відповіді, чому ж прекрасна половина людства обирає для себе шлях військового», - розповідає молодший сержант Анастасия Павленко, - «На мій погляд, цінним, в першу чергу, є фахівець, а вже статева ознака – вторинна. Якщо людина професіонал своєї справи, то зовсім не важливо чоловік це, чи жінка і якщо ми говоримо про Національну гвардію України, то пріоритет віддається саме професіоналізму, а не гендеру».
Вступити до лав Нацгвардії не складно ані жінкам, ані чоловікам — головне мотивація та бажання. Зацікавленість в своїй майбутній професії має бути понад усе. Прагнення підніматися кар’єрними сходами вже цілком здійснено, права жінок та чоловіків в наш час настільки урівняно, що будь-яка посада в військових формуваннях для жінки є доступною. Звичайна людина навіть не уявляє в чому полягає складність військової професії — потрібно зібратися і бути морально готовим до того, що твоє життя зміниться на 360 градусів.
«На початку служби було складно адаптуватися до нового, відчувається велика різниця з цивільною роботою, особливо що стосується поведінки, бо необхідно контролювати свої дії, я вже людина військова, надягаючи форму Національної гвардії, розумію, що кожний мій вчинок несе наслідки, і за їх результатами судять вже в цілому про українську армію», — розповідає Христина, радіотелефоніст батальйону спеціального призначення військової частини 3035. Ми познайомилися з Христиною на курсах молодого бійця. Маючи 31 рік життєвого досвіду за плечима, сина та чоловіка, вона наважилася опанувати військову професію, бо в її будинок прийшла війна.
«Я потрапила в батальйон, який воює, батальйон колишніх добровольців. Приїхавши за 1000 км з Рівного до Слов'янська, подолавши добу в дорозі, в мене вистачило сил разом з усіма здати фізичну підготовку, пройти тестування і співбесіду — настільки мене мотивують мої цілі і бажання служити. Я з окупованої території, у мене є чоловік, тому є на кого рівнятися, у нас сім'я військових і ми давно зробили вибір на користь служби українському народові», — розповідає дівчина.
Гендерна рівність вона дійсно існує і в дії, жінки бойові завдання виконують на рівні з чоловіками, ходять в наряди, займаються і тактичною, і бойовою підготовками, проте політика Національної гвардії спрямована на те, щоб влучно оцінити придбані на цивільній роботі якості та навички, які стануть у нагоді і в військовій справі, та дати змогу жінці самою обрати напрямок в роботі.
Наприклад, молодший сержант Наталія Вельмицька, маючи медичну освіту, обрала для себе посаду санітарного інструктора, хоча вона й мала змогу бути звичайним сімейним терапевтом, та вирісши в родині військовослужбовців, у зв’язку з подіями, які виникли в нашій країні в 2013-2014 роках, вирішила, що її лікарська допомога потрібна саме армії.
«Ті професійні якості, які я отримала, будучи фахівцем поза армією, зараз мені дуже допомагають. Професія лікаря, як і на цивільній роботі, так і у військовій сфері необхідна, і саме в ній я бачу себе в подальшому — є можливість професіонального розвитку», — розповідає нам Наталія.
Підхід до питань гендерної рівності в військових формуваннях зараз базується на тому, щоб пояснити суспільству, що жінка в армії — це не тягар. Ми готові до дотримання статуту, до виконання своїх службових обов’язків, до роботи зі зброєю та тяжких умов. Обираючи для себе шлях армії, ми прийшли сюди цілеспрямовано та усвідомлено. Так, є посади, які більше підходять для чоловіків, але право вибору має бути завжди, і право спробувати себе має бути у кожного. Жінка-військовослужбовець — це не «слабка стать», це делікатний підхід до вирішення будь-яких питань.
«Мені б хотілося своїми знаннями і вміннями принести користь нашій армії. Мій досвід роботи, знання і вміння я хочу застосовувати у службі, навчитися військовій справі використовуючи попередній досвід. Дякуючи первинній підготовці з інструкторами та командирами навчального взводу, я навчилась азам стройової та тактичної підготовки, поняттям безпеки, як вести себе зі зброєю. Я тренувалася на рівні з чоловіками, мені не зробили бонус, через те, що я дівчина, до мене не було упередженого ставлення і як результат — зараз на службі я почуваюся впевнено, бо, в першу чергу, я не тільки жінка, я військовослужбовець», — поділилася з нами водій автомобільної роти ВЧ 3035 солдат Карина Приходько.
Тож можемо сміливо сказати, що до повної гендерної рівності українське суспільство готове, та навіть більше, нова політика військових формувань, щодо жінки в армії максимально сприяє тому, щоб у кожного був рівний та відкритий доступ до будь-яких посад і Національна гвардія України в цьому питанні є передовою: кількість жінок-військовослужбовців з кожним роком збільшується. Проте це не означає, що ми хочемо суцільну «армію жінок», наша країна прямує до позитивних змін та рухається вперед.