Колядки та щедрівки — це обрядові пісні, які виконують під час новорічних та різдвяних свят.
Колядки виконують на Різдво — 7 січня, а щедрують — на Старий Новий рік, 13 січня. Цей день ще називають святом Меланки, а також Василя. Головна відмінність — в колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, господарю, багатого врожаю.
Звичай колядування пов’язаний з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди та святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з’їдає змій Коротун. Богиня Коляда в Дніпрі народжувала нове Сонце — маленького Божича. Люди проганяли Коротуна, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити про народження нового Сонця.
Згодом, із появою християнської релігії, обряд колядування був приурочений до Різдва Христового, і в колядках з’явились біблійні мотиви. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх з народженням Христа колядками.
Натомість щедрування — давній новорічний звичай, під час якого щедрувальники піснями славили господарів, бажали їм здоров'я і достатку, за що отримували винагороду. У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, роїння бджіл. Щедрівки співали окремо господареві, господині, хлопцеві, дівчині, усій родині. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. Щедрували також групами: «Меланка», «Василь» та «Ряджені».
До XV століття Новий Рік святкувався у березні, і щедрівки виконували функції веснянок, тому в них є згадки про ластівок, зозуль, та обов’язкового щедрика, як у цій найпопулярнішій українській щедрівці:
